25 липня в стінах Ukrainische Freie Universität – Український Вільний Університет відбулася глибоко особиста і водночас суспільно важлива подія – публічна лекція ректорки УВУ, знаної психологині та психотерапевтки проф. Лариса Дідковська на тему: „Трансформація системи сім’ї в умовах війни та (е)міграції“.
Це була більше ніж лекція.
Це була розмова про біль, втрату і стійкість, про родини, які роз’єднані фронтом, кордонами, мовами й часом. Про жінок, які стали лідерками, і чоловіків, які повертаються з війни іншими. Про дітей, які дорослішають на очах, і бабусь, що знову стають матерями.
Пані професор Дідковська порушила ключові питання, які сьогодні звучать у серцях мільйонів:
Як зберегти сім’ю, коли географія роз’єднує, а біль мовчить? Як трансформуються ролі – мами, тата, партнера – у щоденному стресі війни й еміграції? Що тримає нас, коли все здається втраченим?
У фокусі лекції – не лише психологія, а й пошук ідентичності через родинні зв’язки.Бо дерево починається з коріння.
А коріння – це пам’ять, це рід, це ритуали, які ми несемо навіть у валізах з одного кордону до іншого. Це фото в телефоні, це лист на війну, це голос бабусі з-за тисячі кілометрів.
„Сім’я сьогодні – не форма, а процес. Не місце, а зв’язок. Не лише кров, а й ті, хто стали нам рідними у темряві.“У лекції прозвучало:
Сім’я – як простір виживання і відновлення ідентичності Цифрова ніжність і ритуали обіймів „через екран“ Материнство як лідерство, батьківство як пошук нової ролі Пам’ять як опора: історії, які допомагають дітям витримати втрати Нові форми родини – гнучкі, підтримувальні, розтягнуті в просторі, але міцні духом
Ми живемо в епоху, де нова родина твориться з руїн. І наше завдання – не просто зберегти старі зв’язки, а створити такі, що витримають будь-яку війну, розлуку і мовчання.Дякуємо всім, хто був присутній – фізично чи серцем.
І нехай ця зустріч стане точкою дотику до себе, до інших і до свого коріння.
Бо ми — не лише те, ким були. Ми – те, що зберігаємо.
Фото: Денис Долженко
