27 липня в стінах Українського Вільного Університету відбулася подія, яка не просто підсумувала черговий навчальний рік, а стала глибоким психотерапевтичним та екзистенційним дзеркалом для кожного присутнього. Ректорка УВУ, професорка Лариса Дідковська, завершила академічний цикл відкритою лекцією, що перетнула межі звичайного наукового дискурсу та торкнулася найболючіших, але й найважливіших питань нашого сьогодення.
У часи глобальної невизначеності, коли війна, вимушена еміграція та втрата контролю руйнують звичні орієнтири, постає головне питання: як сказати «так» життю навіть тоді, коли жити в екстремальних умовах стає майже нестерпно?
Нижче – ключові сенси та рефлексії цієї зустрічі, які варто взяти із собою у новий академічний та життєвий рік.
1. Фундамент ментального здоров’я: Адаптація та Критичність
Професорка Дідковська нагадала про два базові критерії психічного благополуччя, які проходять червоною ниткою крізь усе наше життя:
▫️Адаптація: Здатність пристосовуватися до світу, який постійно змінюється і майже ніколи не відповідає нашим ідеальним очікуванням. Якщо ми робимо вигляд, що рани немає, ми стаємо дезадаптантами. Справжня сила – не в ілюзії контролю, а в наявності адаптаційних ресурсів, які дозволяють проходити крізь «палаючі затори» долі без руйнування себе.
▫️Критичність: Усвідомлення реальності такою, якою вона є. Це чесний баланс між розумінням своїх переваг і визнанням власних обмежень та недоліків. Критичність захищає нас від двох крайностей: нарцисичної ілюзії бездоганності (за якою завжди ховається нікчемність) та катастрофізації.
”Життя буде нерівним. Життя буде складним. Але або ми маємо ресурси до нього пристосуватися, або воно нас зламає.”
2. Феномен «Джекпоту» та війна сенсів
Більшість українців сьогодні опинилися в ситуації, де перетиналися найтравматичніші події, які тільки можуть випасти на долю людини: війна, вимушена еміграція, розрив соціальних зв’язків та втрата звичного статусу.
В умовах, коли старі сенси демонтуються, а нові лише формуються, війна стає жорстким «чистилищем» ієрархії цінностей. Вона здирає фасадне й другорядне – євроремонти, статусні речі, протоколи – і залишає єдину абсолютну цінність: саме життя.
Саме тому наші захисники, які пройшли крізь важкі поранення та ампутації, часто демонструють неймовірну жагу до життя. Бо бути «трьохсотим» означає не просто вижити, а отримати шанс цінувати кожен наступний день без ілюзій.
3. Біохімія виснаження та культура «гальмування»
Ми живемо у стані підвищеної психоемоційної мобілізації вже роками. Проте людський організм – це не вічний двигун. Після тривалого збудження неодмінно настає виснаження, а за фазою мобілізації має йти демобілізація та відновлення.
▫️Психіка потребує гальмування. Якщо ми не організуємо собі свідомий, плановий відпочинок (зміну діяльності, щоденні ритуали, турботу про базові фізіологічні потреби, легалізацію своїх почуттів), тіло зупинить нас само – через психосоматику, хвороби чи травми.
▫️Контакт із реальністю: Життя у світлі фантазій чи надмірних очікувань завжди веде до болючого падіння. Бачити реальність без рожевих окулярів, але й без катастрофізації – це єдиний спосіб зберегти ресурс.
▫️Каналізація афектів: Наші невідреаговані емоції та заблокований гнів потребують безпечного виходу. Техніки відреагування (наприклад, «листи гніву», де без фільтрів виписується весь біль та обурення) дозволяють розщепити гормони стресу та вивільнити заблоковану психологічну енергію, не руйнуючи при цьому стосунки з найближчими.
4. Опора на суб’єктність та спільноту
У світі є речі, на які ми впливаємо (світ об’єктів та нашого власного «Я»), і речі, які від нас не залежать (наміри та дії інших суб’єктів, глобальні події). Спроба контролювати те, що поза нашою владою, народжує страх і безсилля.
За знаменитою молитвою про душевний спокій, наша задача – спрямувати фокус на те, що залежить безпосередньо від нас сьогодні:
▫️Власна суб’єктність: Право обирати свое ставлення до обставин, які ми не можемо змінити негайно.
▫️Звичні рутини: Створення персональної стабільності всередині глобального хаосу.
▫️Спільнота: Людина – істота соціальна. Біль, розділений на двох, стає вдвічі меншим, а щастя – вдвічі більшим. Саме взаємопідтримка, волонтерство та єднання навколо спільних цінностей дають наснагу йти далі.
УРОЧИСТОСТІ ВІДЗНАКИ ТА ВЕЛИЧНЕ ЗАВЕРШЕННЯ
Особливо зворушливим та значущим моментом заходу стало визнання вагомого внеску університету в підтримку України. Волонтер Олександр Фастівщук (Oleksandr Fastivshchuk) урочисто вручив подяку та почесну нагороду – відзнаку «Хрест пошани» – вельмишановній ректорці, професорці Ларисі Дідковській, а також відзначив подяками команду УВУ за їхню віддану працю та солідарність. На завершення лекції прозвучав Державний Гімн України у виконанні Заслуженої артистки України Оксани Стебельської (Oksana Stebelska). Це був момент неймовірного єднання, коли увесь зал співав у єдиному пориві, відчуваючи спільність духу та сили.
Ukrainische Freie Universität – Український Вільний Університет
Український вільний університет вже понад століття демонструє цю дивовижну українську життєстійкість. Пройшовши крізь виклики Першої та Другої світових воєн, попри зміни епох і кордонів, УВУ продовжує виконувати свою місію – берегти й примножувати українську науку, культуру та ідентичність.
Дякуємо ректорці, професорці Ларисі Дідковській, усім викладачам, студентам та слухачам – як у залі, так і в онлайні – за цю глибоку, щиру та сповнену життєвої мудрості розмову. Ми разом створили цей ресурсний простір, і саме в таких просторах гартується наша здатність дивитися у майбутнє з упевненістю.
Важкі часи народжують сильних людей.
Дякуємо за цей академічний рік! Збережіть свій внутрішній компас, дбайте про свої ресурси та залишайтеся авторами власного життя. До зустрічі у новому навчальному році!
Автор допису: д-р УВУ Лілія Бондаренко
