15 вересня ректорка УВУ проф. Лариса Дідковська прочитала лекцію в La Salle University, присвячену механізмам подолання стресу та збереженню ідентичності під час війни.
Як зберегти психологічну стійкість, людську гідність і надію в умовах тривалої війни? Цим питанням була присвячена лекція професорки Лариси Дідковської «Психологічна травма в час війни: динаміка, механізми подолання та стійкість ідентичності».
У центрі лекції були психологічні наслідки війни для людини та суспільства: гострий і хронічний стрес, емоційне виснаження, моральна травма, механізми адаптації, збереження ідентичності та можливість посттравматичного зростання.
Професорка пояснила, що гострий стрес є природною реакцією на безпосередню небезпеку. У такі моменти організм мобілізується: людина стає надзвичайно пильною, концентрується на виживанні та швидкому реагуванні. Проте коли небезпека триває місяцями й роками, цей механізм перестає бути короткочасним захистом і може перерости у хронічне виснаження.
Особливу увагу Лариса Дідковська приділила трьом ключовим опорам психологічної стійкості: здатності діяти, збереженню моральної ідентичності та соціальній солідарності.
Здатність робити вибір і діяти допомагає протистояти відчуттю безпорадності. Моральні цінності дають людині внутрішню опору в умовах хаосу. А зв’язок з іншими — родиною, друзями, громадою — стає одним із найважливіших чинників захисту від глибокої психологічної травматизації.
Окремою темою стало «право на радість» під час війни. Професорка наголосила: люди нерідко відчувають провину, коли дозволяють собі радіти, відпочивати чи повертатися до звичайного життя, знаючи, що інші продовжують страждати.
Однак радість і відпочинок, за її словами, не є зрадою чи проявом байдужості. Навпаки, вони необхідні для психологічного відновлення. Людина, яка постійно перебуває у стані мобілізації та не дозволяє собі відновлювати сили, ризикує втратити здатність функціонувати, працювати та допомагати іншим.
Під час лекції професорка також окреслила три етапи адаптації до травми. Перший — мобілізація, коли домінують шок, адреналін і зосередженість на фізичному виживанні. Другий — тривалий стрес, що супроводжується емоційною втомою, переживанням втрат, моральним напруженням і коливаннями між надією та виснаженням. Третій — інтеграція, коли людина поступово осмислює пережите, відновлює власну ідентичність і починає формувати нове бачення майбутнього.
Важливу роль у цьому процесі відіграє пошук сенсу. Допомога іншим, громадянська активність, взаємна підтримка та служіння спільноті можуть перетворювати травматичний досвід на джерело внутрішньої сили й сприяти посттравматичному зростанню.
«Психологічна стійкість під час війни — це не відсутність болю, а здатність зберегти людську гідність, справжній зв’язок з іншими та надію посеред темряви», — зазначила професор Лариса Дідковська.
Одним із головних послань зустрічі стало те, що відновлення — це не повернення до життя «до травми», а поступове формування нового відчуття себе, власної сили, відповідальності та майбутнього. У час, коли війна продовжує впливати на мільйони українців в Україні та за її межами, питання психологічної стійкості, підтримки громад і збереження людського зв’язку набувають особливого значення.
Фото та реліз: Пресслужба Товариства «Свята Софія» США
